Про самобичування, сум, біль…

Осягнувши принципи роботи мозку, ми відразу розуміємо, чому час від часу нас долають туга, нервова напруга та дратівливість.

Коли нам погано, ми намагаємося з'ясувати причину свого нещастя та усунути її. Однак у процесі можуть з'явитися жаль про минуле і занепокоєння про майбутнє, і від цього нам стає ще гірше.

Внутрішній критик, який живе в кожному з нас, починає шепотіти, що це все наша вина, що треба більше намагатися, незважаючи ні на що. Ми губимося в нескінченній низці звинувачень на свою адресу за невідповідність власним ідеалам і за те, що ми не такі, якими хочемо бути.

Нас затягує в цей емоційний вир, тому що стан розуму тісно пов'язаний з пам'яттю і мозок постійно перебирає спогади у пошуках тих, які відображають емоційний стан на даний момент.

Наприклад, якщо ви відчуваєте загрозу, мозок відразу шукає моменти з минулого, коли вам було страшно, щоб ви побачили подібності ситуацій і змогли врятуватися. Це базова навичка виживання, яка відточувалася мільйонами років еволюції, тому вона така потужна і зупинити її практично неможливо.

Те саме відбувається з почуттями туги, тривоги та емоційної напруги. Іноді кілька сумних думок можуть викликати цілий шквал неприємних спогадів, негативних емоцій та жорстких суджень. Через це кілька годин або навіть днів можуть бути зіпсовані негативними та самокритичними думками: «Що зі мною не так? У мене не життя, а суцільний хаос. Що буде, коли всі зрозуміють, наскільки я насправді нікчемний?

Таке самобичування має неймовірну силу, і коли воно набирає обертів, майже неможливо боротися з ним. Одна думка викликає наступну, за одним почуттям приходить інше і так далі… І незабаром найперша думка – неважливо, що вона була скороминущою, – приводить за собою ще сумніші думки, занепокоєння та страхи і вас засмоктує у вир власного горя.

Але, якщо в такі моменти пригадати, що немає нічого незвичайного в тому, що час від часу нам буває сумно, складно і боляче. Це лише стан, який минає, ми вже тисячі разів були в цьому і виходили. Тому, можливо можна зайнятись чимось приємним, щоб не кормити біль сумом.