Розчарування у стосунках

Ілюзія любові чи справжня близькість?

Часто ми шукаємо кохання, сподіваючись, що воно заповнить наші внутрішні порожнечі. Ми мріємо про те, що хтось нарешті побачить нас, оцінить, подарує ту любов, якої нам так бракувало.

І ось хтось проявляє до нас увагу. Це може бути навіть незначний жест, але наш голод за любов’ю робить його особливим. Ми починаємо прив’язуватися, бо хочемо вірити, що нарешті знайшли «свою» людину.

Та чи бачимо ми її по-справжньому?

Фантазія vs. реальність

Ми часто не усвідомлюємо, як створюємо проекцію - ідеалізований образ людини, який насправді мало пов’язаний із реальністю.

🌀 Ми підлаштовуємо під себе її слова та вчинки.

🌀 Приписуємо їй цінності, які для нас важливі.

🌀 Віримо, що вона розділяє наші мрії, погляди, світобачення.

Але минає час, і реальність починає проявлятися. Ми стикаємося з тим, що ця людина не відповідає створеному в нашій голові образу. Тоді приходить біль, розчарування, відчуття зради: «Я ж думала, що ми однакові», «Чому він/вона так змінився(-лася)?».

Але чи змінюється партнер, чи просто ілюзія починає тріщати?

Чому так відбувається?

❌ Ми не вчимося любити себе - і шукаємо того, хто заповнить цю порожнечу.

❌ Ми ідеалізуємо іншого, бо боїмося реальності.

❌ Ми будуємо стосунки не з людиною, а з власними очікуваннями.

І поки ми не побудуємо здоровий контакт із собою, жоден партнер не зможе дати нам того, що ми самі собі не даємо.

Як вийти з цього кола?

✔ Вчитися чути себе

Що я відчуваю? Чого я хочу? Чого я потребую не від партнера, а від себе?

✔ Визнавати свою цінність

Я варта любові не тому, що мене хтось вибрав, а тому, що я - це я.

✔ Будувати стосунки не зі страху самотності, а з бажання бути у зв’язку.

Коли я знаю себе, коли мені добре з собою, я можу вибрати людину не тому, що вона «заповнює» мене, а тому, що з нею добре бути разом.

Справжня близькість - це не коли хтось рятує нас від самотності. Це коли ми разом, тому що хочемо бути разом, а не тому, що боїмося бути одні.